Життя без ВАКу

распечатать

9 грудня Віктор Янукович одним махом (себто, одним указом) зробив те, про що так довго і безплідно говорили на пострадянських кухнях пострадянські інтелектуали, – скасував інституцію, від якої сам колись отримував дипломи «доктора економічних наук» і «проФФесора». Автор цих рядків зовсім недавно на інтернет-сторінках Аб імперіо розважав, чи можливе життя без ВАКу? Виявилося, що ще й як можливе! Щоправда, функції ВАКу перекладено на Міністерство освіти, а, отже: «Король умер! Да здравствует король!» 

Про найважливіший елемент університетської автономії – право університетів самостійно присуджувати наукові ступені – можна знову забути. Але відповіді на інші питання таки хотілося б почути: куди тепер подавати документи «здобувачам» (миле радянське слово), які уже пройшли процедуру захисту, але не встигли оформити всі бюрократичні папірці? Що буде зі списком ВАКівських видань? Зрештою, чи повертатимуть кошти за передплачений на наступний рік «Бюлетень ВАКу»?

За логікою практично усіх «реформ» в освітній і науковій сферах, що їх дотепер переживала Україна, справа зведеться до переназивання. Тобто у новому структурному підрозділі міністерства будуть відроджені усі (або майже усі) елементи класичної бюрократичної ВАКівської схеми. Переназвемо «кандидатів наук» на «докторів філософії», а ВАК на якусь «Фахову Атестаційну Комісію» і будемо й надалі удавати «послідовне наближення до європейських стандартів». Але хотілося б таки не висловлювати припущення, а дізнатися від влади, як вона бачить функціонування нової структури.

Зрештою, припускаю, що для Табачника указ Януковича став не меншим сюрпризом, ніж для звичайних громадян. Можливо, саме тому він ще не виступив із заявою, що скасування ВАКу є чудовою ілюстрацією руху України в європейському напрямку. Цікаво також, що на захист ВАКу не виступив ніхто! На відміну від Інституту національної пам’яті, який жваво захищали люди, що втратили останній вплив на цю декоративну установу. Кумедно, що наш ІПН (який так і не отримав у своє розпорядження ані архівів КДБ, ані інших посутніх державних функцій) захищали депутати-«нашоукраїнці», але не партійні колеги нинішнього директора – члена ЦК КПУ Валерія Солдатенка. Ще цікавіше, що твір Віктора Ющенка вони таки захистили! А от твір товариша Сталіна (ВАК був придуманий 1932 року і почав діяти 1934-го) не захищав ніхто.

Здійснена методом бліцкрігу «реформа» не пройшла жодного публічного обговорення, а відколи стала доконаним фактом, не дочекалася розтлумачення чи пояснень. Це найкраще ілюструє ставлення влади до нас, громадян (незалежно від професії чи соціального статусу). А відсутність найменших протестів, повна розгубленість, помножена на тотальну апатію, найкраще ілюструє ставлення нас, громадян, до влади. Приватним підприємцям вдалося, хай і ненадовго, привернути увагу суспільства до проблем Податкового кодексу. Працівники освітньої та наукової сфер навряд чи зможуть привернути суспільну увагу до проблем ВАКу. Тотальна фрустрація цих середовищ дивним чином корелює з глибоким переконанням нинішньої влади у навіть не третьо-, а десятирядності проблем науки і освіти. Якщо у сусідній Польщі зібрання ректорів найбільших університетів формулює чіткі вимоги до Міністерства освіти, виконання яких має послідовно збільшувати конкурентоспроможність польської освітньої системи в Європі і світі, тим часом наші ректори наввипередки поспішають із вірнопідданчими деклараціями. Тих, хто не надто поспішає, чекає доля колишнього ректора Донецького університету.

За таких умов влада може зробити з освітньою галуззю практично що завгодно. Зараз триває наступ на вельми відносну автономію Києво-Могилянської академії. Єдиним вищим навчальним закладом, що солідаризувався з Могилянкою, поки що залишається Український католицький університет у Львові – об’єкт не менш жорстокого наступу влади. Решта вишів робить вигляд, що їх це не стосується. Або тремтить зі страху. Або радіє, що остаточно зникне конкуренція у вигляді університетів, які, хай і вибірково і непослідовно, але таки запроваджували міжнародні стандарти освіти.       

Єдина добра новина – навіть якщо нова структура в рамках Міністерства буде гіршою за свою попередницю (а досвід підказує, що завжди може бути ще  гірше), словосполучення ВАК навряд чи повернеться до офіційної номенклатури. А отже, хоча б на вербальному рівні в Україні стане менше винаходів часів сталінізму.