Ігор Бураковський: "Не треба розглядати Митний союз як інструмент, який вирішує всі наші питання"

распечатать

Ми продовжуємо розмову з російськими та українськими експертами щодо перспектив вступу нашої країни до Митного союзу Росія-Білорусь-Казахстан. Сьогодні про пріоритети України у співпраці з Митним союзом ми говоримо з Ігорем Бураковським – доктором економічних наук, Головою Правління – Директором Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, професором кафедри економічної теорії Національного університету "Києво-Могилянська академія". Розмовляв Андрій Климчук.

Незабаром розмова буде продовжена з російським економістом Олександром Аузаном.

Див.також:

Олег Устенко: "Украина никогда не сможет стать членом Таможенного союза"

Президент Віктор Янукович створив робочу групу з підготовки та реалізації співпраці України з Митним союзом. Ця група за два місяці має підготувати пакет ініціатив щодо стратегії розвитку відносин України у форматі «3+1». Про такий формат ми вже чули. Що це і як це може вплинути на переговори про зону вільної торгівлі з ЄС?

Треба почати з того, що Україна зацікавлена у збереженні гарних економічних стосунків як з Європейським Союзом, так і з країнами Митного союзу, адже українська економіка – це відкрита економіка. У цьому сенсі всі зовнішні ринки є надзвичайно важливими для нас. До того ж зовнішні ринки важливі для нас не тільки в плані реалізації наших товарів, але і в отриманні необхідного імпорту: чи то, скажімо, природних ресурсів – нафти і газу, як це сьогодні відбувається в наших стосунках з Росією, чи те, що називають інвестиційне обладнання. Це машини, верстати, різного роду технологічні лінії, які ми отримаємо в тому числі з Європейського Союзу, без чого дуже важко модернізувати українську промисловість. Далі, звичайно, виступає питання: яким чином краще в інституційному плані, тобто договірному плані побудувати наші стосунки? Якщо подивитися на нинішню економічну ситуацію і на ті стосунки, які ми маємо з Європейським Союзом і країнами Митного союзу, то цілком логічно виступає наступна формула наших зв΄язків. Ми продовжуємо переговори з ЄС стосовно створення Зони вільної торгівлі, і при цьому ми повинні пам΄ятати, що ЗВТ – це не стільки і тільки скасування імпортних мит з обох боків, а це дуже широкий спектр зміни українських регуляторних норм, тобто того, що регулює діяльність бізнесу в Україні, і приведення їх у відповідність до бізнесу європейського. У цьому сенсі вплив ЗВТ для України є надзвичайно великий, тому що, на жаль, багато позитивних речей, які відбулись протягом останніх років, були зумовлені не якимись нашими внутрішніми переконаннями, а просто об΄єктивними обставинами і, скажемо відверто, позитивним тиском з боку наших закордонних партнерів.

Тепер можна говорити про якусь конкурентноспроможність наших товарів там?

Що стосується конкурентноспроможності, то давайте говорити чесно, що це питання не вирішується лише умовами ЗВТ. Врешті-решті на світовому ринку всі товари оцінюються, виходячи зі співвідношення – ціна та якість. Якщо, скажімо, наша металургійна галузь досить гарно представлена на світовому ринку, якщо українські сільськогосподарські товари продаються у світі в надзвичайно великих обсягах, то коли мова йде безпосередньо про машинобудівну галузь, то тут є проблеми… З іншого боку, якщо ми згадаємо історію Європейського Союзу, то такі побоювання існували в Польщі, Угорщині, інших країнах, але, тим не менше, відбулася структурна перебудова, і вони підвищили свою конкурентноспроможність в тому числі і завдяки конкуренції з Європейським Союзом, і, звичайно, завдяки відповідній допомозі. Тепер, що стосується Митного союзу. На сьогодні ми маємо двосторонні угоди про вільну торгівлю з кожною з країн-учасниць МС – Білоруссю, Росією і Казахстаном. За таких умов ми повинні чітко віддавати собі звіт у тому, що сьогодні пріоритетом наших майбутніх домовленостей з МС має бути збереження режиму вільної торгівлі після того, як ці три країни, наші контрагенти, стали членами МС. Тому тут, як мені здається, і полягає найвищий зміст формули «3+1». 3 – це єдина територія, МС, і Україна, яка має трансформувати двосторонні угоди про вільну торгівлю в  єдину угоду про вільну торгівлю з МС, враховуючи різні обставини, пов΄язані не тільки з торгівлею товарами, а із торгівлею послугами тощо.

Зняття мита на український цукор завдасть серйозної шкоди інвестиційній привабливості цукрової галузі РФ для іноземних компаній і дестабілізує ринок. Про це каже Голова правління Союзу цукровиробників Росії Андрій Бодін. Днями Міністр аграрної політики і продовольства України Микола Присяжнюк заявив, що Росія і Україна не дійшли консенсусу щодо зняття мита на український цукор, і він не розуміє, чому з вирішенням цього питання зволікають. У нас підписані двосторонні угоди про вільну торгівлю, і маємо такі непорозуміння… Це вільна торгівля? Які принципи діють у Митному союзі?

Ми всі живемо в реальному світі, тому говорити про досконалу 100-відстоткову вільну торгівлю дуже важко. Але якщо подивитися на ті винятки, які сьогодні існують в режимі вільної торгівлі між Україною та Росією, то кількість цих винятків обмежена. Це питання торгівлі цукром, наприклад. Ми також повинні говорити, що і в Україні відбувається певне регулювання за допомогою різних квот. Це також, якщо не помиляюсь, торгівля певними видами спиртів, тютюнам та іншими окремими видами товарів. У принципі, це, радше, винятки і такі винятки можуть допускатися в режимі вільної торгівлі, бо ми прекрасно розуміємо, що будь-яка домовленість – це певний розумний компроміс між сторонами. Жодна зі сторін не може нав΄язати своє бачення іншій стороні. Тут, звісно, ми виходимо за скасування певних обмежень, але є певні реалії, є певне бачення з боку наших партнерів… І те, про що Ви говорили, коли мова йде про російський ринок, - це питання виникло давно і не у зв΄язку зі стосунками між Україною та МС. Традиційно із боку України, і з боку Росії проти українських товарів здійснюються антидемпінгові або спеціальні розслідування, коли національні виробники намагаються пояснити, що надзвичайно велика конкуренція з боку імпортних товарів призводить до погіршення їхнього становища. Щоразу створюються відповідні робочі групи на рівні кожної країни. Тут є ціла процедура. І, можливо, бували такі випадки, коли скарги російських виробників до свого уряду на недобросовісну конкуренцію з боку українських товарів не знаходили свого підтвердження. Але це вже комерційна дипломатія, це ті робочі стосунки, які не треба зайве політизувати. Якщо ми згадаємо ситуацію у світі, то протягом 1995 – 2005 років у СОТ повідомили приблизно про 4 тисячі випадків антидемпінгових розслідувань в усьому світі. Це практика вирішення торговельних суперечок, і цього не треба боятися.

Якщо, до речі,  говорити про СОТ, – принципи МС ніяк не суперечать принципам СОТ?

За великим рахунком, то СОТ не встановлює якихось дуже чітких вимог стосовно митних союзів або, взагалі, регіональних інтеграційних об΄єднань. У СОТ обмедена кількість норм, які стосуються безпосередньо регіональних торговельних об΄єднань. Перша вимога полягає в тому, що такого роду об΄єднання повинно стосуватися максимальної кількості товарів, які обертаються у взаємній торгівлі. Тобто митний союз розглядається як інструмент лібералізації торгівлі на обмеженій території, звичайно. Але є надзвичайно важливою друга вимога. Вона полягає в тому, що створення митного союзу не повинно призводити до погіршення ситуації і торгівлі з третіми країнами, тобто тими, які залишаються за межами митного союзу.  У цьому сенсі, звичайно, якщо Митний союз і країни цього союзу не підпишуть угоду про вільну торгівлю з Росією на рівні Митного союзу – це означає погіршення нашої позиції і не виконання вимог СОТ. Але є нюанс – поки ані Росія, ані Білорусь, ані Казахстан не є членами СОТ, а ми є. Тому ми зацікавлені в тому, щоб задіяти механізми СОТ для вирішення торговельних суперечок. 

Ви згадували не лише про експорт, а і про імпорт, про російські енергоносії, яких ми потребуємо. Чи лише в цьому наш інтерес у Росії та в Митному союзі?

Тут треба окремо розрізняти питання економічного інтересу з одного боку і з іншого – інструменти вирішення цього інтересу. Я категоричний противник того, щоб вести дискусію лише в одному вимірі – або Митний союз, або нічого. Постановка питання: Митний союз і велике щастя для України є економічно некоректною, вона є політично заангажованою і є такою, яку в принципі не варто обговорювати. Що стосується безпосередньо цін на газ і нафту, то це окреме питання. У Росії є жорстко регульований ринок перш за все газу за допомогою «Газпрому», тобто державної корпорації. У цьому сенсі, це не питання Митного союзу. Це питання того, як Росія безпосередньо здійснює реалізацію газу своїм контрагентам у близькому і далекому зарубіжжі. Якщо хтось думає, що вступ до Митного союзу автоматично означає певну знижку для нас на газ, то мені здається, що такі сподівання в найкращому випадку можуть справдитися лише в короткотерміновій перспективі. На сьогоднішній день існує досить високий попит на газ з боку різних країн. Потенційно цей попит буде зростати, враховуючи відмову багатьох країн від атомної енергетики після Фукусіми. З іншого боку є досить високий попит на газ збоку того ж таки Китаю. Окрім того, не слід забувати, що і в Росії високий внутрішній попит на газ, враховуючи масштаби території і економічного потенціалу. Тому я це все веду до того, що нині в Росії триває дискусія про зміну самого принципу функціонування газового ринку. Що це означає? З одного боку пропонується запровадити систему рівноприбутковості, це означає, що реалізація газу в межах країни і за межами країни має приносити «Гаспрому» однакові прибутки. Якщо говорити простою мовою, то це те, що зараз відбувається в Росії – підвищення внутрішньої ціни. З іншого боку розглядається ситуація, коли система поясів, де продається газ за відповідними цінами, буде скасована. Це означає, що ми, умовно кажучи, купуватимемо газ на свердловині за такою ціною, за якою нам його продадуть, далі витрати на транспортування та інше. І тут ми повинні зрозуміти, що в сьогоднішніх умовах не буде дешевого газу. Виграє в кінцевому випадку не та країна, яка отримує найнижчі ціни, а та, яка є більш енергетично ефективною. 

Повернімось до Митного союзу. Заступник міністра закордонних справ Павло Клімкін ще у квітні сказав, що два інтеграційні треки є несумісними. Це він говорив про МС і ЗВТ. Однак додав, що існують форми дуже ефективної взаємодії з Митним союзом, в тому числі у форматі зон вільної торгівлі або окремих секторальних угод. Про що йдеться?

Я думаю, що ідея дуже проста. Вона полягає в тому, що, коли маємо угоду про вільну торгівлю з МС і ЄС, то вданому випадку це дозволяє нам зберігати нормальні стосунки без якихось внутрішніх конфліктів з обома полюсами економічного розвитку.

Але угода про вільну торгівлю з Митним союзом– це не є членство в МС?

Звісно, це не є членство. Що таке членство в МС? Це означає, що ми туди вступаємо і беремо на себе зобов΄язання підтримувати спільний митний тариф, який працює по периметру всього МС. Якщо, умовно кажучи, у МС є імпорте мито на цукор 10 %, то це означає, що, вступивши в МС, ми відмовляємося від вільної торгівлі з ЄС і встановлюємо імпортне мито на рівні 10%. Таким чином ми фактично інтегруємось в іншу систему імпортного мита. Одразу хочу сказати, що високе імпортне мито в багатьох випадках зовсім не означає захисту національного виробника. Як правило, підвищення імпортних мит супроводжується підвищенням цін на відповідні товари. Далі виникає питання, оскільки ключовим завданням будь-якої економічної системи є підвищення добробуту, то треба думати, чи слід такі, я сказав би, захищені, в тому числі і імпортними митами сектори ринку, які можуть призвести до втрат безпосередньо споживачів. Що стосується секторальних угод, то, думаю, ми можемо розглядати питання співробітництва з МС у сфері того ж таки транспорту, де ми будемо високо інтегровані. Ми можемо говорити про питання захисту довкілля тощо. Не треба розглядати МС як інструмент, який вирішує всі наші питання. Світова економіка є надзвичайно складною матерією, і тому перехід до такого високого рівня інтеграції має бути продуманий. Він наставав у ЄС тільки тоді, коли всі інші можливості були вичерпані. Перш за все слід керуватися економічними інтересами, хоча те, що ми бачимо на сьогоднішній день і та тональність запрошень України до МС змушує мене думати, що тут значно більше політики з боку Росії, а не якихось реальних економічних розрахунків і того, що формує тло економічної інтеграції.

Я так розумію, Ви заговорили про можливий тиск. Нещодавно було повідомлення, що Митний союз застосовує перші санкції до українських експортерів. Згідно з рішенням комісії Митного союзу від 19 травня, ці заходи стосуватимуться сталевих (діаметром до 820 мм) і нержавіючих труб з України, а також поліамідної технічної нитки (скловолокно), столових приладів, машинобудівних кріплень і кріпильних виробів. Наскільки такі санкції збиткові для України? І наскільки це можна вважати серйозним важелем впливу на нас?

Обмеження, які встановлюються на певні види українських товарів, перш за все призводять до збитків тих компаній, які зорієнтовані на даний конкретний ринок. Враховуючи те, що ми зацікавлені в реалізації якомога ширшого набору товарів на світовому ринку, то зрозуміло, що за російський ринок слід боротися. Ну і далі є відповідні міжнародні процедури – перемовини, створення різного роду робочих груп, в тому числі звертання до судових органів для того, щоб захистити свої економічні інтереси. Я категоричний противник того, щоб одразу вступати в МС після того, як нас налякали в одному секторі, в іншому, тому що в даному випадку мова йде не про економічну інтеграцію, а про звичайний політико-економічний шантаж – з одного боку. З іншого боку, ті обмеження, які зараз запроваджуються на українські товари – це не якась велика політика. Це тиск національних виробників Росії, які зацікавлені в тому, щоб позбутися українського конкурента і захопити певні ніші не тільки на російському ринку, а й на ринках Білорусі та Казахстану. І це, очевидно, не перші і не останні обмеження на українські товари, бо свого часу Росія запровадила кількісні обмеження на постачання труб, в тому числі великого діаметру, і Україна вели довгі переговори щодо перегляду цієї системи квотування. Це частина сьогоднішньої конкурентної боротьби – до неї треба відповідно ставитись. 

І насамкінець. Ми говоримо завжди, що російський вплив. А чи має Україна економічні важелі впливу на Росію?

Найкращий вплив полягає в тому, щоб ми адекватно розуміли можливості і масштаби заходів, які здійснюються з боку Росії, і щоб ми бачили свій національний економічний інтерес. Я підкреслюю – національний інтерес. Бо якщо за національний інтерес ми будемо видавати інтереси окремих крупних компаній, то українська економіка вцілому програє. Якщо говорити про наші можливості, то, перш за все, треба починати з перемовин. Мова йде про те також, що ми сьогодні є в переговорних групах, щодо вступу до СОТ Росії, Білорусі і Казахстану. Це означає, що ми можемо ці питання виносити і ставити досить жорстко, як це робилося свого часу стосовно нас, коли Україна вступала до СОТ. Ми також можемо, але це на рівні виробників, ініціювати розслідування проти російських товарів. І, врешті-решт, є міжнародні судові інстанції і відповідні інструменти розв΄язання торговельних суперечок.Ну і, звісно, Україні важливо досить швидко пройти останню частину шляху щодо підписання відповідних угод з ЄС, бо коли ми будемо більш сильно інтегровані з ЄС, – ми зможемо скористатися і політичними можливостями, які з цього витікають.