Ірина Кліщевська: театр ніхто не підтримує

распечатать

Друга половина серпня вже традиційно знаменується пожвавленням життя у Києві.  Кияни повертаються із відпусток, чиновники підписують останні кошториси витрат на заходи до Дня незалежності, батьки майже в авральному порядку скуповують шкільний товар готуючись до 1 вересня. А ще це період нових сезонів, в тому числі і театральних. 19  серпня свій 24 сезон відкриває і улюблений містянами театр "Колесо". Чим дивуватимуть столичного глядача цього року, чому "Колесо" не береться за постановки сучасних драматургів, і хто має підтримувати театри в Україні ми розпитали в народної артистки України, художнього керівника та директора "Колеса" Ірини Кліщевської. Розмовляла Ірина Главацька.

Пані Ірино, я вітаю вас із відкриттям сезону. Наступний буде ювілейним, а як стартує нинішній, 24-тий?

Ми вже багато років відкриваємо сезони однією і тією ж виставою - це вистава "Шантрапа" за п’єсою Панаса Саксаганського. Він режисер, актор, драматург, це наш український класик, я б навіть сказала, що він український Станіславський. Саксаганський написав дві п’єси, і ось одна з них, це "Шантрапа", він назвав це "жарти". Вона настільки актуальна і цікава і зараз, і буде актуальна може ще багато років, поки будуть існувати взаємовідносини актор-антрепренер (зараз це менеджер), трупа-спонсор, тоді це був купець. Ви історія про життя за лаштунками. Один єврейський хлопчик, син капельмейстера любив дивитися у щілинку, і саме те, що він там бачив описав драматург. Саксаганський написав цю п’єсу десь у 1914 році, зіграв її зі своєю трупою у 1917, головну роль тоді грала Марія Заньковецька, а потім ця п’єса стала нікому не цікава.  Фактично, ми її повернули на сцену. Після Саксаганського ми зіграли її вперше.

Коли була прем’єра "Шантрапи"?

Прем’єра була вже давно. Здається, десь у 1993 році. Втім, до цього часу вона не сходить з нашої афіші. Вона багато їздила, адже цю виставу можна грати на більшій сцені. Ми її показували у США (у Північній Кароліні). Це був спеціальний проект "Обмін класикою". В штатах у нас була дуже дивна і цікава реакція на цю виставу. Наші друзі-актори, яких спочатку приймали ми, а потім ми поїхали туди, так от вони сказали, що ми все зрозуміли, ця вистава про ваше життя в Україні зараз. Окрім того, ми її показували у Туреччині, у Румунії.

Так в чому ж особливість цієї вистави?

Перш за все в тому, що там дужа багато таких цікавих цитат. А ще тому, що там комік, там трагік, там трупа розділена на амплуа, і вона намагається переробити Бондарівну класику українську. А ще там є діалог дуже цікавий режисера антрепренера трупи з трагіком. Трагік каже: "Ви псуєте українську класику, українську драматургію". На що режисер відповідає: "Публіка "дура", я ставив "Наталку" без Наталки, так ніхто ж не помітив". І ще дуже багато таких цікавих діалогів.  Панас Саксаганський дуже багато знав і дуже глибоко працював з українським театром.

А загалом яким буде репертуар цього сезону?

Репертуар у нас дуже великий. В тому числі 3 вистави, які ми граємо вже у камінній залі. Одна з них, остання, це сучасна німецька драматургія "Push up". До речі ця вистава зроблена за підтримки Гете-Інституту. Ну а загалом, далі граємо те, що у нас є. Зараз ми буде відновлювати виставу за Степаном Васильченком "Не співайте півні, не вменшайте ночі", у нас вона називається "Ніч кохання". Це також ностальгічна п’єса, яку автор написав в часи Першої світової війни. 26 серпня глядачі вже зможуть побачити цю оновлену п’єсу.

А що у ній мінятимете?

Трохи помолодшає склад акторів, і то не всі, лише декілька. Окрім того, у нас відновлюється ще одна вистава. Там також поміняється склад. Десь у жовтні ми плануємо це зробити. Це наша вистава «Емма» за Ярославом Стельмахом, яка отримала і "Київську пектораль" і має дуже багато інших премій. Це вистава за всесвітньо відомим твором Флобера "Мадам Боварі". Ми її не грали майже рік, і в жовтні ми знову її реабілітуємо.

Наскільки мені відомо це не єдина п’єса Ярослава Стельмаха у вашому репертуарі?

Ні. Ми граємо оригінальну його п’єсу "Гра на клавесині".

Це і назва його, так як він написав. Лише ми мобільні телефони поміняли на радіотелефони. А  за своїми проблемами вона актуальна і зараз.

А як із прем’єрами, їх варто очікувати глядачам?

Минулого сезону у нас було кілька прем’єр. По-перше це "Примадонни" за Людвігом Кеном, і вже згадувана п’єса "Push up". Тобто одна американська, одна німецька, і зараз ми будемо працювати над знову таки українською драматургією. Але до Нового року не зможемо нічого зробити. Зараз трошки важкувато із фінансуванням. Зарплату ми отримуємо, а от на постановочні витрати грошей не має.

Відкриття сезону для «Колеса» це просто вихід з такої собі відпустки, чи це комплекс заходів, які знаменують про початок сезону?

Якщо чесно, на даний момент це просто вистава. Але у другому приміщенні (Камінній залі) ми плануємо провести виставку художника Сергія Московченка. Це художник-сценограф, він робив нам виставу "Емма". Ми плануємо зробити презентацію цього заходу. Киян обов’язково запросимо на цю виставку.

Репертуар. Я правильно розумію, що з кожним роком вам все складніше обирати твори для роботи. Адже хочеться чимось здивувати, а глядач уже стільки бачив?

Знаєте, завжди можна щось знайти. Кожен театр намагається не повторюватися за кимось. Так от у нашому репертуарі дуже багато першопрочитань. Наприклад, ми перші в українському варіанті прочитали "Дама примара" Педро Кальдерона. Переклав її Сергій Борщевський, відомий перекладач, іспаніст, і безпосередньо від нього ми отримали переклад. "Шантрапа" - це теж першопрочитання. Ми отримали, наприклад "Жінки Моцарта" - це сучасна австрійська драматургія, також прямо із видавництва в перекладі професора Івана Мегели. І вона ніде не йде. "Шантрапу" намагалися десь ставити, якось вона пройшла і ніде не затрималася.

Ну, а наприклад, того ж Стельмаха?

Стельмаха ставлять. Щоправда більше в Росії, Білорусії. Якось в Україні хіба що можу згадати Театр драми і комедії.

А когось із сучасників намагалися ставити. Сьогодні це актуально, хтось Ірванця ставить, хтось Подерев'янського?

Подерев‘янський, це мабуть цікаво в сучасній інтерпретації. Але взагалі, ми працюємо на засадах глядач-театр. Для того щоб ставити українську драматургію треба щоб це був експеримент, і треба фінансувати це, і потім не чекати коли прийде 10 глядачів, коли 20, а коли повна зала. Ну, мені поки не потрапляла така п’єса, яка могла б піти на глядача. Все ж таки українська драматургія, вона трохи надумана. Вона намагається піднімати проблеми, але, глядач не ходить.

Але пропозиції були?

Звісно. Те, що можу зараз згадати, це пропозиція від Неди Неждани. Але, я не знаю, не виходило. А особливо зараз. Це має бути спеціальна програма. От наприклад, ми ставили декілька п’єс австрійських. Вони люблять свою країну, свою літературу, свій театр і драматургію. І вони її підтримують. І тому отримали ми одну п’єсу і класичну ставили, такий собі водевіль Йогана Нестройя, і знов таки відкрили для українського глядача, тому що навіть деякі театрознавці не знали, хто такий Йоган Нестрой. Це їх Гоголь, їх Островський. У нього шість томів драматургії. Теж саме можна сказати і про Німеччину. Німецький Гете інститут дуже багато роботи проводить. Наприклад, вони видали 3 великі томи сучасної драматургії – Швейцарія, Австрія і Німеччина. І замовили нам читання. Ми зробили театралізовані читання, після чого вони сказали: "Це нам подобається, ось вам гроші і ставте виставу". І це не лише ми. Декілька театрів так зробили і "Вільна сцена", і "Театр на Печерську". І все це в співтворчості з Гете Інститутом, який дуже плідно працює в цьому напрямку. У нас такого закладу немає, який може фінансувати.

Нині міська влада розробляє Стратегію розвитку Києва до 25 року. Аби зробити цей документ максимально якісним був створений спеціальний орган – Громадська рада, куди увійшли фахівці, спеціалісти з різних галузей, аби рекомендувати чиновникам, як розвивати той чи інший напрямок життя. Наприклад, у цю раду входить ваш колега Влад Троїцький. Чи не пропонували вам увійти до Громадської ради?

Ну, у Влада Троїцього свій такий шлях особливий. Він, до речі, теж дуже плідно працює з Гете інститутом. І він робить багато експериментів. Але, при цьому Влад бізнесом займається. Тобто, на ці експерименти у нього є гроші, свої.

Я про інше хотіла запитати. Міська влада намагається залучити митців до розробки, чи хоча б планування розвитку цієї сфери. От якби до такого органу увійшли ви, щоб ви запропонували місту?

Ну, я б запропонувала створити фонд, який працював би з театрами. У нас є фонд "Відродження", але він не працює з театрами, у нього на це немає грошей. Меценати зараз теж не цікавляться театром. Є якісь спонсорські проекти, але спонсори, як відомо, хочуть рекламної віддачі. А так театр фактично ніхто не підтримує. Тому хотілося б, аби в Україні з‘явився фонд, який би допомагав театрам робити експерименти.