Адам Міхнік та нова Європа

распечатать

17 вересня в рамках Форуму видавців у Актовій залі університету «Львівська політехніка» відбулася лекція відомого польського дисидента, громадського діяча, головного редактора «Ґазети Виборчої», Адама Міхніка на тему «Чеслав Мілош і Нова Європа». Подію було організовано Польським інститутом та Політ.ua.

Модератором лекції був історик Ярослав Грицак, перекладав Андрій Павлишин. 

У вступному слові до лекції Ярослав Грицак сказав, що серед наших сучасників Міхнік найбільш подібний до Мілоша. Міхнік був знайомий із Мілошем, писав про нього, осмислював його творчість.

Розуміння фігури Мілоша є складним уже тому, що він, за словами Міхніка, «стояв «на протязі» історії, під вітром часу». Тому, коли ми намагаємось зрозуміти його тепер, мусимо пам’ятати, що Мілоша «не можна вмістити до жодної шухляди класифікацій». Його ненавиділи комуністи (і тут варто згадати «Поневолений розум» - відкидання комуністичної ідеології), і ненавиділи націоналісти, оскільки він не поділяв поглядів ні перших, ні других. «Поневолений розум» - твір Мілоша, довкола якого і досі тривають дискусії, дехто прочитував як самовиправдання письменника, який пережив часи захоплення комуністичною ідеологією. Мілош був одним із перших, хто побачив розірваність Європи поміж двома ідеологіями – комунізму і нацизму, між двома диктаторами – Сталіним і Гітлером. 

Незважаючи на таку окремішність Мілоша, він є символом польської літератури ХХ століття, він втілив «всю її велич і всі її клопоти», Мілош – письменник, якому припало найбільше звинувачень але, разом із тим, найбільше успіху. Писати в еміграції польською мовою, якої там ніхто не розумів, було літературним самогубством. І все ж таки Мілош став однією із найвідоміших постатей польської культури ХХ століття. Міхнік розповів зворушливу історію своєї першої зустрічі з Мілошем. Вони зустрілися в Парижі, і за вечерею Мілош запитав, чи знає молоде покоління його тексти, і тоді Міхнік з півгодини декламував поетові з пам’яті його вірші. Міхнік побачив, як сльози течуть по щоках поета: той уперше зустрів людину, яка би знала напам’ять стільки його віршів.

Не можна забувати і про релігійність Мілоша, Міхнік зазначив, що Мілош був homo religiosus. Він був вірним Церкві, але не клерикалізмові. Мілош листувався з Папою Іваном Павлом ІІ. Власне, таке спілкування двох великих поляків є символічним; Міхнік, відповідаючи на питання про їхні стосунки, сказав, що у ХХ столітті було три польських чуда: обрання Папи Івана Павла ІІ, «Солідарність» і Валенса, і Нобелівська премія Чеслава Мілоша. Саме ці три «чуда» дозволили полякам подивитися на себе інакше, переосмислити свою роль у світі, позбутися комплексу жертви (притаманного і українцям).

Резюмуючи, Міхнік сказав: «Мілош – поет-нонконформіст і тому він так потрібен у часи конформізму».

Хоча лекцію від початку було присвячено перш за все Мілошеві, питання слухачів стосувалися, переважно образу Нової Європи, та майбутнього і місця України в європейському співтоваристві. Відповідаючи на питання, Міхнік зазначив, що уявлення про Україну в Європі і досі залишаються стереотипними, породженими давньою пропагандою; однак знищити ці стереотипи й розказати світові про Україну може лише вона сама. Вона «перш за все мусить пізнати сама себе, навчитися мислити про саму себе». Було б чудово, зазначив Адам Міхнік, якби хтось такий, як Мілош розказав світові про Україну. 

Розмірковуючи про самоосмислення, Міхнік говорив не лише про задавнені уявлення, але й про сьогодення. Зокрема, про арешт Юлії Тимошенко, який він назвав політичним переслідуванням. Доти, доки такі арешти будуть можливими, Україна залишатиметься на марґінесах європейського життя.

Завершуючи розмову, Міхнік додав, що Мілош не вірив в ідеальний лад у Європі. Оскільки людина не є ідеальною, не може бути й ідеального суспільства, однак ми всі повинні намагатися зменшувати кількість зла довкола себе.