Віталій Ковалинський: нам не потрібно "хоч щось"

распечатать

Долею музею історії Києва та історичних пам’яток у Києві поділився з «Політ.ua» старший науковий співробітник музею Віталій Ковалинський, відомий київський історик, журналіст та письменник. Як завідуючий відділом у музеї пан Ковалинський одночасно займається вивченням вітчизняної історії та діяльності визначних історичних особистостей та меценатів, країнознавством. Автор біль ніж 400 публікацій, серед яких серія книг «Київські мініатюри» та «Меценати Києва», більш ніж 8 років веде запеклу боротьбу за приміщення музею історії Києва. Розмовляла Ольга Терницька.

Віталію Васильовичу, опишіть, будь-ласка, ситуацію, у якій опинився музей історії  Києва. Чому так сталося, що музей, який має більше ніж тридцятирічну історію опинився без власного приміщення, був переміщений з Кловського Палацу?

Ця історія почалася дуже давно. Історія самого музею почалася у 1978 році, справжня історія. А історія знищення музею почалася десь у 1993 році, тобто майже 18 років тому. Музей почали знищувати, хоч він залишався візиткою карткою Києва, дійсно це було так і так його називали навіть.

Чому?

Майже будь-яка міжнародна делегація, яка приїздила до Києва чи керівник делегації чи міністр або президент будь-якої країни чи його дружина обов’язково відвідували експозицію Кловського Палацу. По-перше, воно було зручно, недалеко від Верховної Ради, Кабінету Міністрів. Ми демонстрували, що таке Київ – столиця України. Але 1993 році на Кловський Палац, де ми існували з 1982 року, «поклав око» Верховний Суд України.

Що означає «поклав око», тобто хотіли мати це приміщення для суду замість музею?

Вигнати нас, просто вигнати! Бо він знаходився біля нас. Кловський Палац має адресу вул. Пилипа Орлика 8, а суд займає будівлю під номером 4. Це була звичайна «підлота» державних діячів, свавілля… можна говорити як завгодно про те, що зробив Верховний Суд. Він з 1994 року почав тиснути, що вони не можуть існувати образно кажучи, якщо їм не віддадуть Кловський Палац, кортіло розміститися саме там. Я безумовно розумію, що це була подача певних працівників , мені важко сказати хто саме, але ясно, що це не голова Верховного Суду, а якійсь його підлеглий це активізував, якійсь чиновник брудний, інакше я не можу його назвати. Пізніше я вже знав на завершальному етапі, хто це був, але не натхненник. Це був начальник господарчого управління чи щось таке, не вище.

І пішли звернення в міськраду, до президента  Кучми. Леонід Данилович вчинив дуже розумно, написав на черговому зверненні, що «від цього треба відмовитись». І вони трошки вщухли, на певний період .

Як реагували музейні працівники на пробу загарбати приміщення?

Це був перший тиск, і ми робили дуже багато, щоб цьому запобігти. Особисто я написав декілька статей у газету «Дзеркало тижня». Ми готували і підписували листи-звернення, вони друкувалися у газеті «Крещатик». Це були звернення від діячів культури і науки (показав копії листів, які були підписані відомими діячами у сфері культури, кіно, телебачення, журналістики )
Я розумію, що будь-яка людина слаба і на всяк випадок завжди думає про себе. І я розумію, що службовці хотіли мати друзів у Верховному Суді, в тому числі і Київська міська рада, на всяк випадок. І тут все пішли згоди пана Омельченка, тодішнього мера Києва і міськради під його проводом. І ось під тиском суду інші гілки влади вже пішли захищати не історію, а пішли захищати себе.

Коли ж виселення відбувається офіційно?

Київська міська рада ухвалює рішення. Текст той просто соромно читати, соромно за нас всіх, за Киян. Написано «передати нежитлове приміщення по вулиці Пилипа Орлика 8 Верховному Суду». Нежитлове приміщення! Навіть не сказано, що це музей, або навіть що це Кловський Палац.

А що ж сталося з музеєм без приміщення?

Спочатку навіть не говорили, що з музеєм. Передати приміщення і все. А для музею відбудувати незавершену будівлю Союзу художників по вулиці Інститутській 3. Спочатку говорили, що коли відбудують, то тоді музей переїде. А потім змінили рішення, негайно виселяти в Український дім. Виселяти! І ось ми восьмий рік тут. Восьмий рік експозиції немає! Це просто зрада історії Києва! Зрада покоління, яке підростає і не знає, два покоління старших класів за вісім років не знають що це таке історія Києва. У нас були постійні екскурсії, тепер ніхто не знає нічого, знать якусь «дурь», легенди та вигадки, ніби історії істинної немає.

Чи були спроби влади змінити таке становище музею?

В 1997 році почали з’являтися пропозиції. Виконуючий обов’язки прем’єра пан Звягінський написав розпорядження: «переселити музей історії Києва на перший поверх проектного інституту Укрпроектсталь конструкція на проспекті Визволителів, на Дарницю». Як назвати таку людину, яка це придумала, я навіть і не знаю… Потім була друга пропозиція, «віддати музею Шоколадний будиночок». Шоколадний будиночок – це дуже добре, але якби він був у десять разів більший.

У 2002 році міська влада абсолютно, на мій погляд, незаконно виділяє фірмі «Еліт сервіс» майданчик в двадцяти метрах від Кловського Палацу для будівництва висотки 14 чи 16 поверхів з дворівневим паркінгом. Пам’ятка архітектури 19 століття, Кловський Палац, а в Києві всього два палаци – Кловський і Маріїнський. В двадцяти метрах від торця Кловського палацу і ще величезний паркінг під землею. І пан Кухаренко, який зараз випущений на поруки поки що з тюрми, теж підписав цю передачу.
І ось коли Верховний Суд побачив, що тут можуть побудувати житловий будинок, то він зрозумів, що ніколи Кловський Палац не отримає. І він пішов в енергійну атаку, були погрози директору музею з боку Прокуратури, всі документи щодо цього в мене є. Ну людина слаба ж, у тому числі і колишня директорка музею Києва. Як наслідок всі почали виконувати розпорядження влади. Тоді було ухвалено рішення дати нам тимчасово два поверхи просто для зберігання. Рішення було в 2003 році, ми переїхали сюди в травні 2004 року. А музей був закритий 9 березня 2004 року.

Чи відповідає це приміщення Українського Дому нормам зберігання експонатів музею?

Починаючи з травня 2004 року все тут лежить в ящиках і псується, бо воно невідкрите. А є такі експонати, які не можна тримати в таких умовах. Навіть при найретельнішому пакуванні, особливо археологічних експонатів, їх перевозили дуже обережно і пакували навіть не наші працівники, а висококваліфіковані реставратори. Все рівно, ми недавно відкрили один ящик з археологічними експонатами і побачили, що старовинний глечик під час переїзду розламався. І так так воно тут і лежить, експозиції ніякої.

Чи працюють філіали музею. Чи є там експозиції?

Наші філіали працюють нормально, музей Булгакова, музей Пушкіна, музей Грушевського, музей культурної спадщини і так далі, а ось головного музею немає.

Чи бачите ви вихід з цієї ситуації?

Ніякі звернення не допомагають. В 2005 році я один на один зустрівся з президентом Віктором Ющенко (показує фото на стіні). Розказав про становище музею і вніс пропозицію, де можна розмістити експозицію. Будь-якій музей історії має знаходитись у старій будівлі – це вже така аксіома. Щоб будівля сама, своїми стінами вже демонструвала цю історію. І я кажу: «Нам підійшов би будинок Комендатури навколо метро Арсенальна». Це частка Київської Фортеці і там є великі приміщення. Він відповів мені, що це добра ідея, і що це правильно, люди будуть приїздити на метро Арсенальну заходити до вас в музей, знайомитись (це слова Ющенка), а потім вони ідуть вулицею, аж до Мистецького Арсеналу, і в Лавру зайдуть, дуже добре. Ця зустріч була, я запам’ятав дату спеціально, 30 квітня 2005 року. Він пообіцяв, що дасть розпорядження. І він сказав ще, і я з ним згоден, що Український дім ми ніколи не віддамо під музей, бо історія показує, що таке приміщення для Києва і для держави, і це абсолютно вірна думка, дуже потрібно: конференції, прийоми і таке інше.

Ви не хотіли би мати приміщення Українського Дому для музею? Адже раніше тут був музей, музей Леніна.

Нам тут всяке брехати, що ми отримаємо. Нам не потрібен Український Дім, бо коли його створювали як Музей Леніна, то вся експозиція була відкрита, бо нікому не була потрібна чергова копія пальта Леніна чи щось там інше, нікому не потрібне. А у нас всі тільки оригінали, при чому коштовні, тобто нам це не підходить, навіть якщо перебудувати. Ми ніколи навіть його не хотіли.
І ось прем’єр міністр підписує установу Кабінету Міністрів про те, щоб не дати приміщення Кловського Палацу суду. Я спеціально кажу прем’єр міністр, не називаючи прізвища. Мій досвід стосунків с владою показує, що перший керівник тільки підписав, а рішення всі робляться в апараті. Литвин підписав установу про те, щоб відмінити рішення постанови Верховного Суду, як таке що суперечить закону про музейну справу, закону про охорону культурної спадщини. Але ясно що Кабінет Міністрів цього не виконав, а Верховна Рада про це і забула. Керівники верховного суду дали інтерв’ю одній газеті (в мене вона є), «якщо ми отримаємо Кловський Палац, то якість нашого правосуддя значно зросте».

Який стан зараз Кловського Палацу як історичної пам’ятки? Чи змінили щось нові власники у ньому?

Починаючи з 2004 року я по вулиці Пилипа Орлика не ходив ні разу. Моя душа не дозволяє мені пройти повз Кловський Палац, такий скалічений, знищений. Мене просто обурює, що в цьому році цей Верховний Суд , який вчинив такий злочин над власною історією, історією Києва, поставив навпроти себе пам’ятник Пилипу Орлику як автору першої конституції. Яке блюзнірство! Вони порушили все, що тільки можна в пам’яті  історії і ставлять пам’ятники, які їх благословляють.

Вони знищили пам’ятку архітектури, бо по закону в таких будівлях нічого не можна змінювати. Ремонтувати – так, обов’язково., але змінювати, надбудовувати щось там, не можна. Вони прибудували  та всередині в інтер’єрі зробили таке оздоблення, якого ніколи не було, позолота, на сходах литво…Там сидить Голова суду, його заступники і все. З кімнатами відпочинку, ось, що вони зробили. Спотворили історичну пам’ятку, розкіш показали там таку, якої ніколи не було.

Чи є зараз пропозиції, де міг би існувати музей?

На сьогодні це все продовжується. Нам казали, ще в 2007 році, що цей майданчик на Інститутський 3 віддадуть під музей, планують побудувати  7 поверхів і 3 чи 4 вниз. Настільки блюзнірство, що ця організація, яка як забудовник одержала землю у свою власність, назву має «Історія міста». Тут мав бути торгово-офісний центр, а внизу, в підвалі, 2 поверхи для паркінгу та 2 поверхи для музею історії Києва. В підвалі! Уявляєте собі! Але потім це знесли і зараз на місті будівництва відкрилась платна автостоянка.  Була інша пропозиція збудувати приміщення для музею на місці міського туалету ліворуч від Жовтневого Палацу.
А тепер що робиться,наші основні археологічні фонди,основні, коли ми були ще у Кловському Палаці, знаходилися в будиночку Петра 1, на Костянтинівський. Колись цей будиночок належав нам, бо у 1978 році там музей почав працювати, експозиції ще не було, але почалась робота зі створення експозиції, а потім вже 1982році вона відкрилась у Кловському палаці. І ось з якихось таємних причин цей будинок перейшов у господарювання пана Кухаренка. З цього року абсолютно з незрозумілої причини начальник головного управління культури Зоріна, якій ми підпорядковані, почала говорити нам, щоб ми негайно вивезли всю археологію, а це 120 тисяч одиниць зберігання, бо начебто той будинок Петра треба ремонтувати. Найцікавіше те, що пан Мірошніченко, він жодної вимоги про звільнення не висуває. Куди перевозити? А сюди ж. Так ми взагалі все втратимо. Нам потрібне постійне приміщення.

Чи реагує якось влада зараз на становище музею?

Зараз до цієї проблеми підключився пан Попов, начальник Київської Міської Ради. Його осяяла думка, як він каже, віддати музею скандальну будівлю на метро Театральній, яка незаконно побудована та в аварійному стані. . Ця будівля втричі менша, ніж нам потрібно і стоїть вона не на землі, а на касовій залі метро Театральна. Про яку він говорив в лютому, що її треба негайно знести і є такі судові рішення про знесення, є акти про те, що вона небезпечна. Але раптом перемінив свою думку  і говорить, що знайшлися два меценати, які викуплять цей скандальний будинок проти якого, виступають мешканці сусідніх домів, бо стіна цього будинку від іншого стоїть всього на відстані 6 метрів 60 сантиметрів. Ясно, що пан Попов готується до Євро 2012 і може вони дадуть нам якійсь поверх у цій будівлі, я к я кажу «піонерську кімнату», щоб ми влаштували там виставку, але це ж просо злочин проти Києва, бо Київ немає музею.

Чи є пропозиції особисто у Вас де можна було б розмістити музей?

Пропозиції є. Архітектор Валентина Петрівна Шевченко розробила проект відтворення проекту Вільяма Гесте, це мало бути на Подолі і побудували тоді, в 1815 році тільки один будинок, контрактовий, де знаходиться біржа, а мав бути другий який був з’єднаний з першим галереєю. Це блискуче! Там така площа, яка абсолютно нас задовольняє. Нам за нашими розрахунками потрібно 9700метрів квадратних. Але є інший проект на цьому місті, черговий будинок з підземним паркінгом . Такий же схожий проект є на перетині вулиці Костянтинівської та Хоревої, це загрожує будиночку Петра 1. На превеликий жаль багато пересічних киян не знають усіх цих реалій.

Це один вихід на Хрещатику 5, там, де був знесений старий поштамт. А те, що знесли головний поштамт, так це взагалі злочин, бо ця будівля була єдина, яка залишилась для позначення ширини довоєнного Хрещатика. У Волгограді будинок сержанта Павлова як пам’ятка тим подіям, що відбувались під час Великої Вітчизняної Війни. А у нас така пам’ятка знесена. Так ось цей майданчик також можна віддати під будівництво музею історії Києва.

Нам не потрібно «хоч щось». «Хоч щось» знищить все те, що залишилось. Ми все вісім років провели у цьому приміщенні. Проведемо ще 4 чи 5 тільки нехай ухвалять рішення про будівництво. Контрактова площа або Комендатура.

Чи може звернутися до альтернативних шляхів вирішення ситуації. Наприклад, зробити якійсь мистецький фестиваль, який стосувався б теми Києва, щоб звернути увагу на цю проблему громадськості?

Безумовно, це дуже добра ідея. Ми співпрацюємо зараз з громадською організацією «Ініціатива». Маємо надію, що і інші молодіжні організації підключаться до таких починань.