Федір Лапій: є проблема комунікації між суспільством і медиками

распечатать

В передаче "Без кордонiв", совместном проекте радио "Эра", проекта "Полiт.ua" и радио "Голос России", принял участие Федор Лапий, главний иммунолог города Киева. Беседовал Мыкола Вересень. Мы публикуем краткое содержание передачи. 

Багато людей говорять, що зараз дефіцит вакцин, їх немає? 

Вакцина вже почала надходити в поліклініки, і те, що її бракує, то достатня кількість вакцин, яка була відсутня близько півроку – одночасно поставити неможливо. В інших країнах, європейських, США, як завжди передбачено запас – це близько 25%, яких вистачає на І квартал наступного року. І, звичайно, ця проблема пов’язана і з фінансуванням, і з плануванням. Вперше ми за півроку дійсно маємо серед певного вікового контингенту дітей, так званий «неімунний прошарок» - тобто, ми мали дітей вакцинувати за планом, звичайно – півроку ми цього не робили, і зараз це наздоганяємо. Навантаження, яке накладається на амбулаторну мережу Міністерства Охорони Здоров’я, тобто на педіатрів, збільшилась в два рази. Ті діти, яких ми мали вакцинувати протягом року, ми зараз вакцинуємо впродовж останніх місяців 2011 року. 

І вже Ви кажете, що вистачає вакцини?

Я хочу сказати, що вони надходили, і продовжують надходити. Звичайно, та партія, яка прийшла до конкретної дільниці, вона може розійтися, але це не значить, що поставок не буде. На теренах України, вакцини постачаються централізовано, через місто Київ з 2002 року. Звичайно, така централізація веде до того, що йдуть заявки, які задовольняються. Є питання логістики, які займають часу. 

Ми можемо сказати, що ситуація не критична, але далека від ідеалу?

Я сказав би інакше. Ми дійсно говоримо, що за півроку ми маємо проблеми з охопленням, говоримо про певну групу, де сформувався неімунний прошарок. Одночасно з тим, імунний прошарок до тієї інфекції, проти якої ми проводимо вакцинацію, він не формується за один рік. Він формується роками, десятиліттями. 

Ми говоримо про людей, які старші 30 років, виросли в Радянському Союзі, де вакцинація проводилася достатньо широко. То серед них достатньо великий прошарок людей, які імунні на правець (рос. «стовбняк»), дифтерію, але його потрібно оновлювати кожні 10 років. Або ми кажемо про той самий кір, де перехворіли і набули імунітет, або були щеплені.

За часів незалежності України ми підганяли, та намагалися розширити рівень охоплення. Тому, в цілому, ми говоримо, що в Україні імунний прошарок існує. Той відсоток, який ми маємо на сьогоднішній день нещеплених, вони, на жаль, будуть давати нам ту статистику, яку ми чуємо в пресі, на телебаченні, на радіо, знайомі розказують, що хтось захворів на ту чи іншу хворобу, проти якої проводиться вакцинація. 

Чи можливо порівняти ступінь української вакцинації з європейською?

Дивлячись за якими критеріями ми будемо порівнювати. Якщо ми говоримо про забезпеченість імунобіологічними препаратами, тобто звичайно, в Німеччині набагато більше можливості своєчасно вакцинувати. Тобто в наявності є препарати, своєчасно вони поставляються. 

Якщо ми говоримо про рівень охоплення вакцинацією, то за останні два роки Німеччина значно краще вакцинує своїх дітей, ніж Україна за офіційними даними. 

Рівень вакцинації від таких захворювань, як коклюш, кашлюк, або той самий гепатит дітей першого року життя, він в більше 90% німців досягає 95%. А в Україні я не маю даних. Можу приблизно сказати, що дітей першого року життя вакцинованих трьома дозами – 60-70%. 

Якщо ми говоримо, проти якої кількості інфекційних захворювань проводять вакцинацію в Україні та Німеччині: вакцинують дівчаток від вірусу папілом в деяких регіонах за місцеві кошти. В Німеччині вакцинують проти інфекції, яка зумовлена пневмококами, пневмонії, гнійних отитів на перших роках життя, тяжкого гнійного менінгіту, тобто в додаток до тих інфекцій, які ще маємо, вони мають ще й більшу кількість. Те саме стосується й інших країн. 

Ще один цікавий момент, за яким варто порівняти – це рівень довіри до системи охорони здоров’я. Якщо кажуть, що вакцинуватися потрібно, у більшості пацієнтів не виникає сумніву, стосовно того, що вакцинуватися потрібно і це є безпечно. Ви знаєте, що у нас поширена недовіра до лікарів, але до них все одно звертаються, але це є проблема комунікації. 

Я думаю, що винні тут лікарі. Тобто такий «клан» лікарів існує, дуже важко дізнатися правди. 

Якщо ми про це говоримо, то клани функціонують в будь-якій сфері, я думаю, що клановість журналістів не більше, ніж клановість міліціонерів, пожежників. 

Я так зрозумів, що зараз проблем з вакцинацією дітей не існує? На які «больові точки» потрібно звертати увагу? 

Я б Ваше питання розбив би на декілька частин. Перш за все, якщо ми кажемо, що ми маємо проблеми, то ми проблеми маємо, і протягом цієї осені я можливо говорив, мої колеги говорили – це не є секрет. Чи в нас є шляхи до вдосконалення? Їм немає меж, ми обмінюємося досвідом з сусідами, Росією, Білорусією, Німеччиною, для того, щоб їх досвід вирішення цих проблем набути. І в першу чергу – це проблема комунікації. Я б сказав би між суспільством, в цілому, і медиками. 

Якщо ми говоримо про ті спалахи, які існують на сьогоднішній день, говорять в пресі про тий самий кір, то знов таки хвороби мають циклічність і ми про цю циклічність говоримо. Наприклад, казали, що минулий підйом захворюваності на кір був у 2004 році, якщо підняти інтерв'ю цих років, то ми говорили, що кір має цикли, 5-6 років і ми прогнозуємо на 2011-2012 рік при відсутності достатньої захопленості вакцинацією, звичайно зросте захворюваність, на жаль, будуть смертельні випадки. То в даному випадку, і в мене совість чиста, і те, що зараз якраз є спалахи в групі, то хотілося б зазначити: що у Європі були на цей рік 26 тисяч з копійками випадків хвороби кору. Якщо ми подивимося хто хворіє, з офіційних публікацій: півтора відсотки були вакциновані двома дозами, півтора – однією дозою, а всі інші – не вакциновані. Тобто в даному випадку , я підкреслюю, що вакцинація таки працює, якщо б ми не проводили вакцинацію, то в нас було б набагато більше випадків кору. Кір – це тяжка хвороба, з 26 тисяч 11 людей померло, і це ще не кінець, бо кір має свої віддалені наслідки. Ми не маємо препаратів для лікування, тому профілактика є пріоритетною.

Ті 11, що померли, просто запустили чи вчасно звернулися до лікаря?

Це немає значення, ми можемо говорити про те, що своєчасне звернення збільшує шанси при лікуванні. Кір загрожує не тільки самим вірусом: а тими бактеріями, які приєднуються під час хвороби, але на 100 відсотків для лікування кору у нас препаратів немає. Якщо б не проводилася вакцинація, то кожна дитина, з 450тисяч, що народжуються в Україні щороку, мала б перехворіти на кір, як це було раніше, з цих 450 тисяч – 450 мало б померти від цієї хвороби. Зараз ми не бачимо цих випадків смерті, і це є заслуга вакцинації і те, що вони працюють, це спалах, який ми маємо в Європі на сьогоднішній день серед невакцинованих.

Окрім цієї хвороби, які ще мають викликати занепокоєння?

Солодких інфекційних хвороб не існує: кожна хвороба має свій рівень летальності і ускладнень, і є мета, заради якої ми боремося з нею. Наприклад. краснуха є дуже легкою хворобою у дітей, більшість випадків пробігають зовсім легко, без клініки навіть. Чому ж ми боремося з ним, справа в тому, що раніше вірус побутував лише в популяції, але краснуха у вагітних – це один з тяжких факторів ураження плоду, і на сьогоднішній день це одне з небагатьох показів до переривання вагітності: якщо вагітна захворіла на краснуху і це лабораторно підтверджено. І заради цього ми вакцинуємо дітей, що діти народжувалися у майбутньому здорові. Цього року багато хворіли на коклюш, ця хвороба також має цикли, від чого захищає вакцинація – малих дітей до року від коклюшу, тому що саме у них багато смертельних випадків.

А Ви задоволені якістю препаратів?

Маючи доступ до самих «секретних» матеріалів, я задоволений. Звичайно, ми говоримо, що для досконалості немає меж, є хороше і є краще – і це питання грошей, але не можна говорити, що ті старі препарати, які ми, наприклад, використовуємо протягом десяти років, погані. Вони працюють.