Олексій Безгін: у нас немає меценацтва в кіно

распечатать

 В передаче "Без кордонiв", совместном проекте радио "Эра", проекта "Полiт.ua" и радио "Голос России", принял участие ректор Национального университета театра, кино и телевидения им. Карпенко-Карого Алексей Безгин. Беседовал Мыкола Вересень. Мы публикуем краткое содержание передачи.

Інститут екранних мистецтв буде святкувати 50 років з організації того, що може знімати на кінокамеру, телекамеру, так?

Якщо про Інститут, то це йдеться саме про кінокамеру, тому що відділення телебачення було створено трошки пізніше: це вже 76 рік.

Тобто, наряду з Мосфільмом і Ленфільмом, з'являється площадка для навчання і у нас?

Історія сягає 61 року, коли Віктор Леонідович Івченко разом з Іваном Сергійовичем Корнієнко вирішили запропонувати створити на базі театрального відділення підготовку фахівців в галузі кіно. І перший набір такий і був, акторів і режисерів для кіно. 

Це тому що центр, Москва, не хотіла розвитку кіномистецтва в Україні чи тому що так сталося?

По-перше, тому що так сталося, по-друге, кіно існувало в Україні все ж таки, підготовка фахівців йшла поза межами, тому що ми знаємо роботи Довженка.

Якщо сьогодні в Україні фактично немає кіно, але є багато фахівців, чи немає в цьому якогось протиріччя?

Я очікував це питання, тому що за останні дні, коли в нас йде студентський кінофестиваль «Пролог» і ми готуємося до святкування нашого ювілею, на багатьох інтерв'ю задають саме це питання. Про яке кіно ми можемо говорити. Я впевнений, що ви знаєте, що за останні роки наші студенти мають великі здобутки: дві золоті гілки на Канському фестивалі, Ігор Стрембицький і Марина Врота за короткий метр, Васянович і інші. Це фестивалі в Лос-Анджелесі і Монферрані, перше і друге місця в Вісбадені, Петербурзький фестиваль, Бакінський фестиваль, де наші студенти посідали призові місця. Тобто короткий метр вже існує. Можливо, є певні проблеми з ігровим кіно, але існує ще документальне кіно, анімація, хронікальне кіно і таке інше. Наскільки я знаю тільки за останній рік було знято в різних напрямках в Україні приблизно сто робіт. 

Під час фестивалю, перші два дні, це були покази наших майстерень, потім ми дивилися роботи наших гостей, а третій день в нас йде ретроспектива. Тобто ми побачили досягнення Інституту екранних мистецтв за 50 років і передивилися більше сотні кращих робіт. Тому говорити про те, що кіно не існує взагалі, важко. Є проблеми, і нам далеко не тільки до європейського і американського кінематографа по фінансовому забезпеченню, нам навіть далеко і до російського на сьогоднішній день, якщо ми все таки говоримо про підготовку фахівців. База ВГІКу, от ми з колегами спілкувалися, Мосфільм і інші студії можуть позаздрити, вони йдуть вже на декілька кроків вперед, вони вже працюють за завтрашнім днем. Тільки один приклад, сума, яка була виділена на реставрацію ВГІКу, — це 20 мільйонів євро.

Але для мільйонів людей кіно — це афіші, на які ти дивишся і йдеш до кінотеатру. Я так розумію, що до цього моменту ще далеко?

Хотілось би вірити, щоб було не досить довго, але в мене поки що немає такої впевненості, що найближчим часом щось суттєве зміниться. Тільки сьогодні зранку я спілкувався з міністром культури і розповів про наш ювілей, кажу, в нас є проблеми: для студентів немає плівки, немає хімічних реактивів для проявки. Порадився із колегами з агенції кіно і телебачення, вони можуть трохи допомогти, двісті тисяч до кінця року, небагато, але трошки взяли Кодаку і необхідної апаратури, хоч щось отримаємо. І при цьому кожен рік, не дивлячись на обмежене фінансування, в нас існує спеціальний фонд бюджету університету. Це гроші, які платять контрактні студенти за навчання, і за рахунок цього фонду, ми кожен рік купуємо нову сучасну апаратуру, кожен рік ми оновлюємо нашу базу. 

Чому ж не приймуть закон про меценатство, щоб багаті люди могли отримувати свої пільги і сформувати кіноіндустрію? Що цьому заважає?

А що дасть цей закон тим, хто хоче заробити на мистецтві? Нічого, навпаки. Позбавлять меценатів якоїсь кількості податків, але це не ті гроші, на яких можна заробити. А в нас бізнес намагається отримати сьогодні, а не думати наперед. Все ж таки мистецтво — це одне з небагатьох надбань, яким може пишатися наша держава. І мені приємно, що в нас не існує такої законодавчої бази, яка дійсно стимулювала б меценатів та бізнесменів, але все одно такі люди є. І в нас є генеральний партнер, і ми звертаємось зараз до багатьох людей, коли проводимо фестиваль. Держава нам виділила на проведення 50 тисяч гривень. Чи можна провести фестиваль? 

Ні.

Мало того, ми не можемо запускати ці гроші на проплату всього того, щоб нам бажалося. Скажімо, готель ми можемо проплатити не більше, ніж 300 гривень з людини. Де можна поселилити поважних професорів, ректорів? Знов ми просимо меценатів, наших спонсорів, щоб вони допомогли, проплатили. Такі люди існують, думаю, що цей закон їм полегшив би історію, але немає такої сили, яка була б зацікавлена в лобіюванні цього закону.

Як змінилася робота Інституту за останні 10 років?

Про це треба було запитати наших студентів, не хотілось би хвалитись. Я впевнений, що є суттєві зміни, по-перше, наші студенти об'їздили півсвіту, і вони кажуть, що горді за свій фах, за свою країну і ті призові місця, які займають, вони почувають себе впевненіше. По-друге, вдалося значно покращити матеріально-технічну базу. Зараз відбувається повна реставрація будівлі, де ми знаходимося, Ярославів Вал 40, тобто вона в первозданному вигляді відновлюється. Ну, і я вже казав, що ми намагаємося змінювати базу на сучасну, щоб студенти навчалися на сучасній апаратурі, на якій їм доведеться працювати.

Кількість студентів, які хочуть вступити до інституту не зменшується, чому? Адже, вони майже не мають перспективи, що ж їх тягне?

Це ще зовсім молоді люди, діти, які ще повністю не сформували бачення свого майбутнього, але всі бачать кіно і хочуть бути Робертом де Ніро чи Джулією Робертс, всі читають, які вони мають шалені гонорари і як вони шикарно живуть, і цей фактор спрацьовує. З іншого боку, навіть якщо у нас немає такого розвитку кіномистецтва, але існує телебачення і на сьогоднішній день більшість наших випускників працевлаштовані, вони працюють на телебаченні та в театрах. Також треба зауважити, що ми не дуже багато набираємо студентів, в нас державне замовлення складає 120 чоловік за 19 напрямками, тобто в середньому - 6 чоловік за певним напрямком, ну ще 5-6 чоловік, які вчаться за контрактом. На всю Україну це не так вже і багато.

Ну у вас же є конкурент, пан Поплавський, який випускає по 100 чи 200 режисерів за рік.

Ну Ви знаєте, ми в дуже добрих стосунках з Михайлом Михайловичем, я його ціную як чудового менеджера. Але ми все таки готуємо більше фахівців для галузі мистецтва, а він -  фахівців для галузі культури. Я викладав на курсі, на якому навчалося лише 2 студентки. Індивідуальний підхід має бути, якщо в аудиторії 100 студентів і працює з ними майстер, який не завжди має час... В нас 5 років викладав Богдан Сільвестрович Ступка. Я питаю в нього, чи буде він робити новий набір, а він відповів, що так зараз завантажений і в кіно, і в театрі, і на радіо, що немає часу віддати себе повністю студентам, тому він немає права їм викладати. “Я не можу бути повноцінно їм викладачем,” - сказав він. І як людина чесна і пристойна, він просто не став робити новий набір, при тому, що в нього на курсі було аж 28 студентів, курс великий і складний, це рідно таке буває. У середньому у нас курс 16-18 студентів, і то, хтось відпадає протягом навчання.