Дагмар Остржанська: культурну Україну в Чехії дуже мало знають

распечатать

 В передаче "Без кордонiв", совместном проекте радио "Эра", проекта "Полiт.ua" и радио "Голос России", приняла участие директор Чешского культурного центра в Киеве Дагмар Оржанска. Беседовал Мыкола Вересень. Мы публикуем краткое содержание передачи.

Мені здається, що Чехія зациклена на собі, і не звертає уваги на менш європеїзованих слов'ян, таких як українці?

Напевно, таке явище було і відчувалося щодо Чеського центру. Чеський центр дійсний в Україні з 1996 року і завжди його діяльність залежить від директора, який присутній на Україні. Я спостерігаю за ним з самого початку, тому що я сама вчилася в Києві і бачила, що відбувається. Я знаю, що був такий проміжок, що не вдався.

Тобто Ви вважаєте, що це не якась висока політика, а все залежить від директора?

Це не політичне питання, це більше залежить від людей і від захоплення справою. Я, наприклад, вважаю, що українцям, яких я знаю, дуже цікава Чеська Республіка, а інші вважають - не цікава. Але я вже казала, що це змінюється.

Чехи дуже прагнули до Європи чи пам'ятає зараз нове покоління про Україну?

Я сама вважаю, що після 89-го року, після Оксамитової революції, яка відбулася в Чехії, дійсно, ми трошки повернулись на Захід і дивились тільки на Захід. Я це відчуваю з культурної точки зору, тому що ці культурні зв'язки, які були між нами, їх більше немає. Раніше була можливість дивитись чеські фільми по телебаченню, читати чеську літературу. Про українців чехи, напевно, менше знали, за радянських часів була російська культура. Я зараз зустрічаюся з багатьма людьми, це професори Академії мистецтв, мистецтвознавці, які починають цікавилися, що відбувається на Сході. І люди приїжджають і починають будувати стосунки. Я думаю, що зараз якраз прийшов час для того, щоб оновлювати це, тому що Захід ми вже знаємо, ми його частина, тепер цікаво, що там на Сході. Ми вже почали: з березня місяця провели близько 40 подій. Я хочу з маленького починати, але щоб це росло. Це авторські читання, ми запрошуємо чеських письменників, перекладацькі конкурси. Вже після усього приходить час оголошування результатів конкурсу і видаються книжки. Потім, наприклад, ми знову проводили показ чеських фільмів у Києві і у Львові. Нові, хто їх знає, де ти їх побачиш? Ніде. А це вже в нас було, у листопаді. Зараз у нашому Чеському культурному центрі проходить художня виставка. Хто бачив чеського художника? Давно ніхто нічого не знає, забули. Звичайно, фахівці знають, але пересічний українець або людина, яка цікавиться Чехією, дуже мало. Також організовуємо курси чеської мови, сертифіковані іспити. Чехія користується дуже високою популярністю в Україні. Це рідко буває. Я не можу сказати, що  у Відні або у Мюнхені, де наші культурні центри, є таке захоплення Чехією, там нас всі знають, ми ж одні.

Яку маєте кінцеву мету роботи?

Результат моєї роботи - це побудова стосунків. Щоб коли я поїду назад, ці стосунки залишилися, між Національної галереєю Чехії та Мистецьким Арсеналом, наприклад. Моя мета — виставляти українців в Чехії, тому що культурну Україну в Чехії теж дуже мало знають, майже нічого не знають. Їх виставити в Національній галереї в Чехії, а, навпаки, чехів показати в Мистецькому Арсеналі. 

Розкажіть, які заходи ви плануєте щодо Мілоша Формана?

У 2012 році буде 80-річчя Мілоша Формана, він святкуватиме 16 лютого, і ми з цієї нагоди будемо організовувати ретроспективу фільмів Мілоша Формана, ми до цього готуємось. Ми, звичайно запросили його, але, на жаль, у нього не вийде. Ми розмовляли з моїми колегами з «Молодості», як це зробити. Але це буде рік Мілоша Формана, будемо показувати фільми і будуть обговорення, і це буде не тільки в Києві, для нас важлива вся Україна. Ми хочемо більше робити  в регіонах, тому що в Києві дуже багато речей відбувається, і звернути увагу до себе, ми же маленький центр, і у нас немає багато грошей на рекламу, щоб про себе заявити, не вдається. Тому ми хочемо в регіони.

Окрім цієї ретроспективи, що це можуть побачити кияни і жителі регіонів?

Наприклад, зараз по Україні подорожує наша виставка фотографій. Це виставка французького фотографа про чехів, які проживають в Україні, які прийшли в Україну 150 років тому. Вони залишаються чехами, але громадянство в них вже українське. Зробили таку дуже гарну виставку, ми виставляли її в Сімферополі, Мелітополі, Ніжині. Це така подорожуюча виставка.

З 18 січня в нас буде відкриття виставки Іржи Корнатовського в Києві а галереї «Боттега». Ну і в самому Чеському центрі є постійна експозиція Дан Трантіна. Я також хотіла показати її у Харкові, Львові, Дніпропетровську, зараз розповляємо з нашими партнерами.

Ще нам потрібно підтримувати перекладацькі конкурси і перекладання чеської літератури, тому що перекладається лише Гашек, Чапек, Грабов, а із молодих — ніхто. Зараз готують Міхала Вівега, це чеський більш попсовий автор, якщо можна так сказати. А молодих та цікавих, як, наприклад, Володимир Рудіш, немає, а це важливо для нас.

А є якісь чеські громади в Україні?

Так, вони організовані. Вони сюди потрапили 150 років тому, в різні області, бо в Чехії на той час не було землі. І їм пообіцяли на Україні стільки землі, скільки вони зможуть обробити. В цьому році святкувало 150 років село Богемка, яке знаходиться в Криму і зараз називається Лобаново, це чеське село. Потім 250 сімей проживає в Києві, на Волині, в Луцьку, у Львові, в Дніпропетровську. Я просто знаю, тому що кожного року вони збираються, і це зареєстровані організації громадські, які просто наші земляки.

А в Криму, де саме?

Це північ, там, де Красноперекопськ, це не біля моря, а просто там, де вони можуть працювати.

А в якому ступені вони залишаються чехами?

Це національний одяг, традиції і мова. Ці люди розмовляють чеською мовою, але це не сучасна мова, це мова їхніх батьків, дідусів, прадідів та прабабусь. Вона інша, але вони розмовляють, співають пісні. У нас в Києві є такий співальний кружок, вони співають не сучасні, а старі пісні. Це теж наша публіка.

Київ по кількості культурних подій не нагадує вам європейське місто?

Це саме питання мені задавали на чеському телебаченні в Празі, коли я розповідала про Київ. І я їм сказала, що Київ — це сучасна європейська столиця, де відбувається дуже багато і ти не встигаєш всюди потрапити. Я заздрю Києву, що вони мають Мистецький Арсенал, у Празі в такому розмірі немає.

А чи можливі якість обміни молоді між країнами?

Я думаю, що це можливо, навіть вони є між університетами, між лінгвістичними, Шевченка і Масарика університет. Ну, я зараз хочу будувати ці стосунки, наприклад, є в нас школа фільмів і я також хочу, щоб приїжджали на «Молодість» представники, щоб вони будували самі. Чеській центр може бути посередником для спілкування, надавати простір, але все інше залежить від них.