Андрій Демиденко: Грушевський був генетичний інтелігент

распечатать

 В передаче "Без кордонiв", совместном проекте радио "Эра", проекта "Полiт.ua" и радио "Голос России", принял участие народний артіст Украины, исследователь Михаила Грушевского Андрей Демиденко. Беседовал Мыкола Вересень. Мы публикуем краткое содержание передачи.

Ви дуже довго займалися Михайлом Грушевським?

І це тоді, коли ще ніхто не знав як до нього відноситися: чи як до героя, чи як до зрадника. 

А ви вважаєте його героєм?

Я його вважав національно свідомим поводирем, одним з них. І до речі, коли я написав книгу, вже був рукопис документальної книги "Великий українець" про життєдіяльність Михайла Грушевського,  Леонід Макарович Кравчук тоді був главою Верховної Ради, і якраз в оперному театрі з приводу майбутніх виборів було всеукраїнське зібрання. Я підійшов до нього і кажу: “Леоніде Макаровичу, було би корисно, щоб  Ви до такої книги написали передмову, про першого президента України”. Він каже: “Як? Я ж буду першим президентом” – “Ви будете першим всенародно обраним президентом”. Він так подумав-подумав і каже: “Я згоден”.

Я вважаю, що була помилка Центральної Ради, що вони мали справу з більшовицьким урядом, чи то так мені здається?

Є два погляди на ці речі. Перш за все, Грушевський був генетичний інтелігент до кісток. Як показує історичний світовий перебіг, справжній інтелігент завжди програє і йому нічого займатися цим. Але Грушевський був у вигнанні в Москві і його обрали на зборах заочно. А чому? Як потім написав історіограф Петро Дорошенко, більш єднаючої постаті, більш авторитетної та шанованої в українському суспільстві на той час не було. Грушевський із Петербургом мав відносини ще в часи Лютневої революції, ще не було більшовиків, і, будучи інтелігентом, він мав обов’язки. Головні документи Центральної Ради, Універсали, вони показують динаміку зради більшовиків Україні і динаміку розкріпачення української думки від російського фарватеру. Коли на Україну в кінці 17 на початку 18 року йшли і забирали останнє, не то що хліб, а навіть з горщиків кашу висипали і їх розбивали там, де сиділо десять дитячих ротів. Кров лилася скрізь. І був прийнятий останній Універсал, четвертий, і 22 січня оголошений. 

Можна сказати, що оця довіра і призвела до того, що Україна потрапила у такі міцні обійми Росії?

Україна не мала прихистку, та сама більшовицька влада мала в своєму середовищі хороших царедворців, які перейшли на бік більшовиків. Українці, всі, хто прийшов до керма Центральної Ради, в принципі, не мали державницького досвіду. І, звичайно, сподівалися, якщо це слов'янський спільний ґрунт, спільна коренева система у світі, але як потім показав Брестський мир, Ленін ніколи не збирався відпускати Україну зі своїх сталевих обіймів. 

В результаті цим закінчилося життя Михайла Грушевського?

Михайло Грушевський у 31 році був висланий у Москву без права повертатися на Україну, без права друкуватись, виступати з лекціями і так далі. Але він вже був майже сліпий з абсолютно підірваним здоров'ям, але свій десятий том він практично підготував завдячуючи дочці Катерині, яка була його і секретарем, і по архівах водила кругом.  Практично рукопис був датований в останні місяці його життя. Помер він, поїхавши лікуватись в Кисловодськ, і там зробили йому невеличку операцію, в результаті чого він помер. Довгий час, перед тим як КГБ розсекретило документи, які привіз пан Марчук на Україну, вважали, що його отруїли, тому що коли вони закрили в 31 році справу Грушевського, то написали на ній: “Справу припинено у зв’язку зі смертю професора Грушевського”. За півтора року до смерті. Ми спочатку подумали, що кажучи сучасною мовою, КГБ уже тоді запланувало його смерть, але коли привіз Марчук матеріали, то виявилось, що у нього була одна з найскладніших форм хвороби крові і врешті-решт це привело до смерті. 

Але мабуть він все одно користався авторитетом у Віссаріона Йосиповича, адже його тільки заслали?

Я скажу так, в українському середовищі було завжди багато підозр. Грушевський був живою людиною і мав багато помилок у своїй діяльності, але разом з тим, дійсно, Сталін сказав: «Заберите его с Украины, а то его свои сожрут». Але, як показали подальші часи, архівних розвідок архівів політуправління СРСР, які розсекретили, ніяких матеріалів щодо Грушевського не було. Все таки може то була симпатія. Більше того, скажу, Сергія Єфремова засудили, і ця спілка визволення України, сфабрикована повністю політорганами СРСР. Грушевському хотіли приписати, що він є ідейним натхненником,  взагалі, контррадянських сил, але це сповзло. Він був той єдиний, хто казав одній з центральних газет, коли спитали, як ви відноситесь до комюніке. Це при тому, що вся Спілка письменників одноголосно сказала винен, вся Академія наук сказала заслуговує смерті, Південно-західна залізниця - всі до одного учасника зборів - засудили. На цьому фоні голос Грушевського був єдиний не схожий на інших, він сказав: “Ми знаємо тільки думку про комюніке політорганів, більше інформації не маємо, тому мені важко судити, яка справа”. Більше того, коли його заарештували, то в перші дні йому не давали спати ночами, навіть був імітований розстріл. В перші дні він підписав, йому дали список, що ці люди причетні до антирадянської організації, що він керівник. Але на другий день Грушевський написав Агранову, що “кожна з постатей, що записані у цьому чорному списку не причетна, це порядні і чесні громадяни, і я категорично відмовляюся, і всі ці показання вибиті страшними тортурами”. 

Що міг зробити таке вигідне для Сталіна Грушевський, щоб він його захищав? 

Мені здається, що Сталін інколи просто вибирав…

Ну, я абсолютно згоден. Видно якась внутрішня симпатія була. Але ми маємо випадки, коли він дуже не любив рафінованих інтелігентів, заздрив їм.

Але справа в тому, що ми вже 20 років говоримо про Грушевського, і мало хто з населення насправді знає, хто такий Грушевський. В Європі два історики: чеський Палацький, який створив історію чеського народу, і Михайло Грушевський, який створив історію, яка з'єднала і землі українські, і всі історичні часи, а головне глянула на історичні процеси з погляду українства, з погляду українського інтересу. Його “Історія України-Русі” – це метрика українського народу, при чому вона настільки науково бездоганно зроблена. До речі, він спочатку планував створити науково-популярну в 6 томах, вийшло, що тільки до Богдана Хмельницького дійшов і пішло 10 томів. Але потім осмислив і казав, що честь і завдання нашого покоління створити таку історію. Він же міг бути письменником, скажімо, книга “Під зорями”, що вийшла в 21 році в Харківському видавництві, засвідчує, що він писав малу форму: оповідання, есе і так далі. Але там поєднувався і письменник, і історик одночасно і це дуже цікаво. Але ще в юнацькі роки, коли побачив, що дуже багато проблем навколо України, що її не визнають як державу, тому що кажуть немає української історії. Він обрав цей шлях. І скажу сьогодні легко судити як було. Ми не можемо в сьогоднішньому дні розібратися, на жаль, нас, українців, історія не учить.