Владислав Єрко: є візуально невичерпні теми

распечатать

 В передаче "Без кордонiв", совместном проекте радио "Эра", проекта "Полiт.ua" и радио "Голос России", принял участие иллюстратор Владислав Ерко. Беседовал Мыкола Вересень. Мы публикуем краткое содержание передачи.

Чому Ви стали саме ілюстратором?

Вибір був між архітектором в’язниць і ілюстратором. Перші мої твори – це були такі невеличкі тюрми для колорадських жуків, які були втіленням всього зла. Я виховувався у бабусі, це село, картопля, самі розумієте. Вони були імперіалісти, вони були злочинці, і тому в’язниці створювалися для них.

З сірникових коробок чи чого?

Я вже не пам’ятаю, але пластилін був основним матеріалом. Маленькі такі віконця були, вони своїми вусиками так жалісно звідти рухали, але жалю в мене не було ніякого. Років в шість я чомусь вирішив, що треба малювати ілюстрації до книжок, і я обмалював всі книжки, які були дома, це мій перший ілюстративний досвід. Десь у мене ці книжки ще є, це дуже смішно. 

Це тому, що вони не подобались?

Ну як нас в вчили в інституті: "иллюстрация призвана увеличить эмоциональное восприятие и доходчивость книги". От я, мабуть, збільшував.

А як Ви запам’ятали цю фразу?

Я, як Обломов, вчився, непотрібне дуже добре запам'ятовується, важливе – вилітає, не запам’ятовується. 

А як відбувається сама робота?

В основному це все таки класика добре відома, Андерсен або Гауф…

У мене Шекспір тут на столі, що Ви принесли.

Чи Шекспір. Це все прочитано неодноразово протягом життя, тому мова не йде про таємні рукописи, які доводиться читати. 

А Ви можете сказати, чому саме Шекспіра отак проілюстрували?

Я думаю, що художники лукавлять або займаються паралельним жанром, пишуть якісь есе або статті, чому я саме такий, і чому це правильно. Це не має абсолютно відношення до отриманого результату. Я точно знаю, що я цю ж книжку міг ілюструвати все життя, з перервами в рік можливо зробити новий цикл з ілюстраціями до Гамлета, і вони будуть зовсім іншими. Є невичерпні теми, навіть не літературно невичерпні, а візуально невичерпні, це як екранізація або театральні постановки, Бергман все ж вдягнув в 914 рік, а хтось актуалізував до 21 сторіччя, як завгодно. Мені важко пояснити, я думаю, що художники також не можуть цього пояснити. 

А для Вас важливий історичний контекст?

Чого мені не хочеться робити, але відсотків 90 це роблять по відношенню не тільки до Шекспіра, а й до інших авторів, це саме ця актуалізація: машини, гаджети, стоматологи -  все те, чого не було в ту епоху. Мені простіше триматися візуального ряду цієї епохи, щоб не виглядати смішним. Як знаєте, фільми 30-40 років, там такі лампочки і тумблери блимають - все , що було їм доступне. Я думаю, що наші айпади будуть виглядати так само смішно за значно коротший відрізок часу.

Як Ви думаєте, чому Шекспір вже майже 500 років не втрачає своєї актуальності?

Мабуть тому, що він зчитав людину, якійсь код психологічний, етичний, моральний, як ніхто. Мені важко пояснити, але те, що в цьому є однозначно якась магія – це факт. Не тільки в "Гамлеті", і в "Королі Лірі" і "Ричарді ІІІ" - у всьому безмежний простір для роботи художника, саме для ілюстратора, для кінорежисера. Все ж таки, ілюстрація і екранізація мають багато спільного, є щось таке, що дає тобі свободу, яку не дають інші автори-драматурги. 

Ви не думаєте стати ще й кінорежисером?

Є універсальні люди, а я - лише запчастина від друкарської машинки. 

Але це така дуже важлива частинка, тому що до Вас дуже часто звертаються…

Я до певного часу не знав як на це правильно реагувати, не міг оформити своє власне ставлення до цих пропозицій, аж поки не прочитав інтерв’ю мого улюбленого словацького графіка Альбіна Бруновського, де він каже, що на всі пропозиції стати художником-постановником у фільмі, перша думка, яка йому стріляє в голову, це те, що це цілий рік життя, за який можна зробити книжку, дві чи три. Я тільки про це думаю. Кінематограф – це не моє футбольне поле. Мені колись пропонували і в Большом театре бути художником-постановником балетної постановки "Корсара", я коли подивився весь порядок здачі моєї роботи, безкінечні худради… а тут один Малкович. Таке щастя, і той зараз згодний на все, я його за це дуже люблю. 

А ми можемо порівняти графіків і людей, які створювали чорно-біле кіно?

Я думаю, так. А особливо чорно-біле кіно, я дуже люблю цей період початку чорно-білого кіно, починаючи від Жоржа Мєльєса, вони були колосально графічно освіченими, талановитими. Мені здається, не можна бути не талановитим режисером, працюючи з чорно-білим кіно. 

А чому чорно-біле саме?

Знаєте, був такий неймовірний період в історії ілюстрації книжки – це британська ілюстрація 1900 року, коли було просто проголошено, що колір є ознакою несмаку, кольорова книжка – це книжка не для нормальної інтелігентної людини. І з'явилася така шалена купа майстрів, яка потім називали Срібним століттям, як в нас називають. А зараз я чую взагалі якісь протилежні речі. Я роблю якусь роботу, назвемо їх картинами, і кілька разів я чув фразу, коли я показував захоплено якогось графіка, мені казали, що це тираж і що така сама робота може бути у Петі, Васі, Жори і таке інше. Це жахливо. Все це чим займалися Дюрер, Рембрандт і інші, вся чорно-біла графіка створена для тиражування, для того, щоб мати змогу надрукувати 100 відбитків чи 200, зараз сприймається нами як спроба нас обдурити в естетичних почуттях. 

А чому такий поганий смак у сучасних владних людей в Україні?

Я не знаю коли ця реформа почалася, жлобізація. Я думаю, що вона вже завершилась успішно. 

Тобто вороття немає?

Я думаю, ні. Оптимісти кажуть, що діти їхні повернуться з кембриджів, сорбонн, і тоді настане нове світле життя, українське відродження. Я чогось сумніваюся.